вірші

Сині очі на світі в Васильків усіх,
Волошкові ачи сокиркові.
Очі сині, мов свято, і власники їх
Найневинніше люблять й виношують гріх,
Найщедріше-оманні в найбільшій із втіх –
У прекрасному доброму слові.

В цьому червні у лип надломились гілки,
Цвіт рясний і шалено-пахучий.
Зачіпаю гілки і несу васильки,
І замало мені однієї руки.
Де пливеш ти, Васильку? – потік твій мілкий,
А очей твоїх синь мене мучить.

Я в дитинстві і юності пишну віху
Прибирала найкращим розмаєм.
Моє перше кохання – віха на віку –
Розлилось в довгу пісню – сумну і дзвінку,
І кохання останнє співає таку –
Що ми втратили вже, що ми маєм?

Я нічого не знаю, лише в цей букет
Зачудовано вткнула обличчя.
Мене душить розірваний давній сюжет,
Дні, спресовані у найміцніший брикет,
Не розсиплють кохання на частки уже,
І таке василькове, таке осяйне –
Воно кличе, і кличе, і кличе...