вірші

Стояла жінка в прорізі вікна –
Така цнотлива в скромнім платті чорнім.
В руках тримала келишок вина,
Дивилась сумно в пройдене учора.
Крізь хмару чорну місяць визирав –
Навряд чи в космосі існує щось ще краще.
Він кидав тінь дерев на срібло трав,
А жінка не могла збагнути, нащо.
Нащо краса, коли вона одна
У прорізі, на протязі похмурім
Відчуть не може навіть смак вина,
Але постійно чує запах бурі?
А мимо неї звично так снують
Ті, що без сумнівів, а, отже, і без суму.
Вони так люблять метушню свою,
Як божевільний – рух у мить безуму.
Можливо, і вона б хотіла теж
Стрибнути з кручі в метушневі води,
Рятуючись хапливо від пожеж.
Пожеж в душі...та в неї не виходить.