вірші

Сьогодні вже не стане комарів.
А трохи шкода – монотонність гулу
Не знати, чом, але ерзац загулу,
Відволікання від болота й мулу,
Хоч ти й чекаєш, наче перед дулом,
Спасіння хоч стрибком в найближчий рів.

Та хоч куди! Розмахуєш руками,
Себе стьобаєш виключно для блага
І під смереками, й на схилі Карадага,
Шамансько-ритуальні жести мага,
Раціональна в корені розвага
Сезонами триває і віками.

Куди б вони поділись, комарі!
Можливо, стануть не такі кусючі
І вже нас цього літа не замучать
Отак з розгону, мов стрибками з кручі,
Впиваючись у тіло так ядуче,
Цілуючи аж схиблено-жагуче,
Не переймаючись, чи вб’ють, ачи згорів.