вірші

Смішна людинка вийшла – мій портрет
Скульптурний – я зліпила з пластиліну.
Ліпила крадькома – то був секрет, –
Під труд митця підставивши коліно.

Заняття це подвійний мало сенс –
Для заспокоєння й для бачення – яка я.
Дивлюсь на себе і, немов Вінсент,
Щось лишнє, на мій погляд, відсікаю.

Лишилося смішне. На схилі дня
Цей підсумок трудів мене утішив.
Бо то була б часу перевідня,
Коли б не смішно вийшло, якось інше.

Бо телефони всі чомусь мовчать
І я ревла, забута світом Божим.
Розвеселившись, здумала почать
Писать цей вірш. І він мені поможе.