вірші

Рятуй мене, якщо й не від життя,
То від затурканого світом існування.
Сховай мене в своє затишшя раннє,
Де буде чути лиш  моє виття
І ще не буде чути птаха й звіра.
Сховай мене від пасток і зневіри
І вилікуй мене, мов той монах,
Що знає все і лиш  збирає зілля,
І все шепоче щось до оніміння,
Й своє знання викльовує, мов птах,
Потрошечку і сам себе лікує.
Потрошечку ж і вилікуй мене.
Чому таке злостиве все земне?
Чому воно злостиво так вікує?
Чому воно мені подібне граду,
Що так  жорстоко і безжально пада
На все, що створене беззахисним на світі?
Лікуй мене мовчанням і пітьмою.
Лікуй лиш тим, що нині я з тобою.
Що я у тебе є і в цьому літі...