вірші

Рука спинилась. Я сказала: все.
Вже більше не писатиму щоденник.
І лабіринти сумнівів щоденних
Нехай душа сама в собі несе.

Нехай в мені залишаться навік
Усі нитки, з яких я долю ткала.
Нехай ні жінка, ані чоловік
Колись не глянуть у мої дзеркала.

Нехай навік залишаться в мені
Всі порухи, з яких з’явились вірші.
Всі колючки пекучої стерні
Нехай у мене ввіп’ються гостріше.

А зошит цей тягар увесь несе.
Мене несе від прірви, від обвалу...
Але рука спинилась. Отже, все.
Спасибі їй, що досі рятувала.