вірші

Розмитий день – не літній, не осінній.
Невизначеність кольору у фарбах.
Це відчуття підсилює бучарда
Навпроти мого зору, наче іній
Повис на лапках на стіни величчі.
Я знаю дату. Знаю пору року.
Але у цьому дні є щось незвичне,
Щось у мені породжує неспокій.
Я звикла до безладдя карнавалу,
До гуркотів бульдозерів і кранів,
Навпроти вікон – до сміття завалів,
До сірих стін, як до буття екранів.
Я звикла до своїх шалених темпів,
І звично теж гудуть від втоми ноги.
Незвичний в цьому липні вечір теплий
Не йде мені ніяк на допомогу...
І я заплуталась – у відчуттях тим паче.
Якраз сьогодні все мені незвичне.
Сьогодні не сміюся я й не плачу
І сподіваюся, що буде отак вічно.
Я аркуш брала, щоб рядки найкращі
Створити, присвятивши гарній жінці.
Але сьогодні я поет пропащий –
Все шкереберть пішло на цій сторінці.
Та жінка ця розумна і чутлива,
Їй всі мої відомі шкереберти,
І настрої, мінливі, мов оливи,
Й калейдоскопні дійсности моменти.
Вона говорить так, немовби хоче
Відчарувати від закляття злого.
А доля над зусиллями регоче,
Зате вперед штовхає, слава Богу...