вірші

Приморсько-Ахтарськ

На дикий пляж, на дикий острів
Пекучий зір, граційна стать.
Мовчи, мовчи, безмежний простір,
Аби непростором не стать.

Зіницями очей пектиму
Стогриву далеч, мов ману.
Щілина зору – перспектива –
Не зміряю, не осягну.

Якого племені і роду
Ця крихта суші серед плес,
І звідки сива благородність
В поштивім відблиску небес?

То навмання в старенький глобус
Я гострим ткнула олівцем –
Попала в загадковий лотос
Й не шкодуватиму про це.

Шкодую лише, що не можу
Переповісти кольори –
В рожевім мліє фарба чорна
У світлі місячнім згори.

Блідіше місячного лику
І ледь густіше, ніж пастель.
Творив художний, і великий,
Цю богорівність. У готель

Я приповзаю в гущі сяйва.
Яка морська привольна ніч!
Яке вінчання зір і свайба
Шахтарських свіч, приморських свіч...

Човни пливуть, мов по Венеції –
Яка цнотлива і свята...
Веде спокійна плинність течії
Якраз у лотосів квартал.

Якраз у місяць мій медовий –
Йому сьогодні двадцять літ –
Веде у пам’яті гондолу
Між лотосів ахтарський гід...