вірші

Потемніло в очах від стрімкого дощу,
Що наскочив на місто з грозою.
Як він вдарив по тілу й півоній кущу
Навідмашки гінкою лозою...
Я подумала: спека й пожухла трава
Дочекалися винагороди.
Я побачила, врешті, як все ожива, –
Оживає усе від негоди.
Може, так мене мудра природа навчить, –
Як дитя, її слухати мушу, –
Що на світі лиш те, що болить і гірчить,
Омиває й оновлює душу.