вірші

Посередині лютого, десь о шостій годині вечора,
коли вже не прозора, а сива на річці крига,
а в золі знемагає готова картопля печена –
отоді колір вечора, можна сказати, індиго.

Отоді і будинки, і небо, і сніг, і дерева – сині,
ніби це не Земля, а планета чужої галактики.
І бажання тепла саме зараз настільки сильне,
як в холодних снігах неймовірно далекої Арктики.

Темну синь за вікном розрізає в кімнаті дзига.
Це найбільш інородне кружляння платівки вечора,
що не так і часто фарбується в колір індиго,
і нечасто, й ненадовго, й якось цнотливо-приречено...