вірші

По калюжах шморгають машини,
А в кімнаті думається: вітер
Так шматує зарості ожини.
Так зітхає поле перерите.
Так відходять літні дні печальні...
Як не хочуть, бідолашні, в осінь...
Знехотя кохання зустрічала
Жінка, вся в сльозах. Летіла боса,
Яром злим стелилася туманом,
Стиглим терном блискала очима.
Як їй розболілись давні рани,
Як я прагла помогти їй чимось...
Нащо хоч мені в відкриті очі
Залетіла пилу порошинка?
Нащо мені душу розкурочив
Спогад мій миттєвий, що я жінка?
Спокійніше знати, що нічого
Вже в душі немає кам’яної.
Спокійніше знати, що нічого
Вже в тобі немає від земної...