вірші

перлини пальців падають мов град
пекучий приголомшливий жагуче
удавлюються в шкіру потім над
тремтливим тілом так летять мов з кручі
злітає день під натиском пітьми
ховаються в волосся наче вітер
грайливо-звабно бавиться вітьми
так бавиться перо тілами літер
і сльози падають в розтулені вуста
це вир це чорторий не треба далі
до того ж спогад полководцем став
готуючи минуле до баталій
воно непереможне це така
відкрита істина що я спиняю руки
і стала просто гілкою рука
де пальці не перлини вже а муки