вірші

Парує молоком розпечена покрівля.
Хоч мій байдужий зір не бачить все одно,
Та я ще відчуваю, як безнадійно рівно
Штриховку дощ кладе на спеки полотно.
Великі краплі так вистукують в калюжах,
Що все мені здається – обтрушують горіх.
І ці горіхи сліз так добре мені служать –
Дощ настрій розділив і запросив до втіх.
Я Львів люблю і дощ з усього неживого.
То так лише здається, що з неживого це.
За те, що дощ люблю в обіймах у тривоги,
Вона мене цілує в заплакане лице.