вірші

Палає горло, здушене в ангіні.
З паперу осипається сангіна,
Лишаючи малюнку слід неявний, –
Так навіть краще – збуджує уяву.
Відсутність форми і відсутність стилю
Нагадує мою відсутність тилу.
Якась беззахисність волає із малюнку –
Отак чекають першого цілунку.
Це відчуття покинутости. Гірко.
Чим страх вимірювать – яка для нього мірка?
Ось я дивлюсь на розмаїття амфор,
В яких настоюю хмільне вино метафор.
Його давно вже можна надливати,
А я усе ще думаю, чи варто.
Мене влаштовує усе у аскетизмі,
Якщо дивитись крізь обставин призму.
Крізь будь-яку. Крізь будь-яку в ангіні.
З паперу осипається сангіна.
Лишається щось сіре, загадкове.
Я кольором не граюся. Я словом.