вірші

Освітлює блискавка місто вночі
І марш переможний у серці звучить:
На дощ я втрачала надію.

Але на повзучі по стінах плющі
Ідуть дві доби розпашілі дощі
І я їм дитинно радію.

Хай краплі-бруднульки торкаються губ, –
Закоханій в дощ, мені всякий він люб, –
Мов брат, – мені рівний і рідний.

Як добре любить і втікати мерщій
Під сині плющі, де не знайдуть дощі, –
Чекати годину погідну.

Цей дощ мене тягне поїхать в село –
Було там розлого й привільно було –
І, певно, тому і здоровше.

Блукаю в таємних кварталах міських
У місті, де дуже не люблять сільських
Усі, хто міські трохи довше.

Як добре в цей вечір під ковдру пірнуть,
Здолавши з дощем-співрозмовником путь,
З білесеньким томиком Данте...

Читати і слухати милі дощі,
Що падають нотами в сині плющі,
Й дощам шепотіти: "Анданте...".