вірші

Ніхто уже не зачаровує,
Щоб не було розчарувань.
У комин в мене дрова є
І антикварний є диван,
В потертій шкірі томик віршів,
Розкритий десь опісля слів,
Що буде лише клопіт більший,
Якщо прийматимеш послів
Від ординарних, нецікавих, –
Банальна мова, стертий стиль, –
Якщо їх слухаєш роками,
Мов щось збираєш на утиль, –
То вже й сама стаєш не краща,
Стократно гірша через те,
Що в цій буденності, пропаща,
На все молилася пусте.
На все мізерне і нікчемне,
На все, не варте і гроша.
Все, що було, –
Було знічев’я.
Того й соромиться душа.