вірші

Ніби ще й не жила
І не бачила зовсім нічого.
Ні краплиночки щастя
Не випила в горі та де –
Невідступно і чітко
До мене настирливо човга, –
Не зупиниш, не вмолиш, –
Так, так, – моя старість іде.

І підморгує хтиво мені
Вона вицвілим оком,
Темні віяла зморщок
Тримає в пожовклих руках.
І нахабна така,
Що замаю я з нею мороки,
Врешті, всі її мали
Справіку. У всяких віках.

Але я не відчула іще,
Що повинна старіти.
Ніби вчора я вийшла
В життєву дорогу свою.
І чекають мене
Ще ніким не даровані квіти.
Але ні, не чекають.
Це я у чекання стою.