вірші

Не знала, чи колись я стріну Вас.
В усякому випадку, хризантеми
Сумними оберемками везли
Мрійливі люди із сусідніх дач,
Коли я зустрічала Вас востаннє.
З тих пір мели сніги, цвіли фіалки,
Стояла спека і дощі лилися,
Дитячі враження про справжню-справжню зливу
Знов виринули з спогадів, мов з казки, –
Я випадково знову стріла Вас.
В руці моїй маленькі хризантеми
Тулилися до іншої розсади.
Я мріяла їх мати оберемок, коли настане осінь.
Отже, я – їх вирощу. Ніхто ж не подарує.
На думці тій я знову стріла Вас.
Чи ранок ранній був тому виною,
Чи справді я захована у мушлю,
Та я нічого з того не сказала,
Що мріяла сказати, як зустріну –
Хіба що так ось, випадково, Вас.
Посаджені сьогодні хризантеми
Цю зустріч понесуть аж в пізню осінь.
І, доки вони виростуть, напевне,
Про зустріч цю я буду шкодувати,
Бо зовсім випадково стріла Вас.
І краще б зустріч ця не відбулась.