вірші

На столі рухалися маленькі ляльки. Зовсім мініатюрні.
Вони творили модель життя, лише дуже уповільнену.
Їх усі розуміли і любили.
Усі хотіли б жити в ляльковому світі, в несправжньому світі,
Бо справжній занадто складний.
Через те справжнім прагнеться вважати отой, ляльковий...
Я теж любила цих ляльок, бо не вміла бути лялькою
І не знала, як воно там живеться, в рожевому світі...

В ляльковому світі, в несправжньому світі, в рожевому світі
Ти лялька найкраща, ти лялька граційна, ти бавишся світлом.
Ти плаваєш в морі рясних компліментів, в екзотиці квітів,
Де безліч яскравих казкових моментів і пам’ятних митей.
А я тебе бачити в справжньому світі бажаю живою.
Хоч мить поживи, а не грайся в життя, мов дитя тятивою.
Навіщо тобі? Ти ж є справжня – красива і добра – й не лялька.
Чутлива душа твоя й шкіра чутлива – не байка.

А, може...О, Боже...Якщо це є справжнє? О, Боже...
Це боляче навіть на мить припустити. А, може...
Ти в цьому права і така вона, справжність, не інша?
А, може, від цього і світу, і світла ти матимеш більше?
І будеш приємна для кожного й кожному мила.
А щирість...А справжність...Ото тільки й діла?

...На темнім столі моїм, наче у світі,
На світлі фігурки блукають...