вірші

На обрії біле небо.
Холодне, мов срібло начищене.
А чорної хмари гребінь
Періщить дощем – іще чи ні?
А травень такий, як осінь.
Доріженьки розвезло.
Я все пам’ятаю досі.
Я свіжий гілля розлом.
Все ближчає небо біле,
Розбавило чорноту.
В кватирку пташа влетіло,
Сумує зі мною тут.
Дощі не дають заснути,
Тривожать дощі полин.
Цей запах стискає груди.
Колись і мені...Коли?