вірші

Мокре літо – зарюмсана дівчинка –
Прудконого до осені мчить.
Всі стежки його мною вже вивчені,
Тепер можна в неробстві спочить.

Як шкода, що нічого не зміниться
В цьому леті його до кінця.
Небо байдуже хмарами піниться,
Біла піна сягає лиця.

І на хвильку познищує старости
Невмолимо-негарні сліди.
Зеленавости й тихої карости
У потоках не видно води.