вірші

Мій олівець шикує чіткість ліній.
Він знає межі і за них – ні-ні.
Мені цікаво: а Сократ чи Пліній
Колись отак сиділи при вікні?
Мій зір сягає далі від квадрата.
Він зводить все у далеч перспектив.
Він може з обширу всі фарби обідрати,
Хоча то буде спроба інвектив.
На тлі вечірньої дитинної блакиті
Пливе вільготна хмара золота.
Чіпляється за коси тій рокиті,
Що я намалювала край листа.
Я пропустила день найдовший вчора.
І найкоротшу пропустила ніч.
А хмара з золотої стала чорна
За мить якусь, що я пишу. Та річ,
Одначе, в іншому. У тім, що невловима
Ця зміна стану неба і мене.
Якщо це біль, то хай проходить мимо.
Хай цього разу він мене мине....