вірші

Мені набрид рожевий цей пейзаж –
Рожевим робиться під вечір все зелене.
Який вже є – заговори до мене
І я собі придумаю візаж –
Там світло місячне ввітру в горбочки щік,
Листка смарагд закапаю ув очі,
Щоб грав у них і водоспадом тік
Якраз на перехресті дня і ночі.
Вечірні тіні ляжуть до повік –
Їх колір – о, ніхто не відгадає.
Ми так подовжим свій жіночий вік –
Радіє ніч. А схоже, що ридає.
Блукає світом світлотіні блик
І профіль мій окреслює різкіше.
Це самоти відкритий ніжний лик...
І відсахнусь. І відвернусь скоріше.