вірші

Лиш у вечір оцей позолочений,
Неймовірний, запаморочливий, –
Я заглянути можу в очі Вам
І побачить зорю молоду.
Розкаштанилось місто свічами, –
Молоденьким дівчам невінчаним
Я по місту бреду від відчаю,
Бо від себе кудись іду.

Білий цвіт, мов мороз, тріщатиме.
Ще немає чого прощати Вам.
І немає чого лещатами
У собі затискати ще.
Але раптом...Оце ситуація! –
Я радію, сміюсь, – овації! –
Неймовірно п’янить акація –
Білим-білим ряснить дощем...