вірші

Літо знову роз’ятрило рани,
Що ховала за сутінь зима.
Врешті, небо захекалось дране
І дощів над землею нема.

А без них мені так дисонансно,
Навіть гірш, ніж було у житті –
Елегійно-тужливим романсом
Без дощів мені важко летіть.

І пригнічує кольором спека,
Забирає яскравість сумну,
Так, мов скрипки розколює деко
І вітри укладає в труну.

І гуляють морозом по шкірі
Пораділих пташок голоси.
Прилітайте, дощі! В моїй вірі
Лишень вас про щось можу просить...