вірші

Кензель – 1

Який багатий осені пейзаж!
Яка палітра майстра різнобарвна!
Мазками грубими лягла на пагорб фарба,
Земля податливо, немовби лялька Барбі,
Приймала свій оновлений візаж.

Їй так пасують грубі кольори!
Художник світло дав, немов електрик.
Тут не одна, а цілий сонм еклектик.
Тривожно ліс тремтить, мов епілептик,
Вбранням останнім гордо майорить.

Найглибша далеч тріпотіла дрібно –
То так граційно, всміхнено, тополі
Найперші одяг скинули поволі.
Їм так пасують стриптизерок ролі
З волоссям алюмінієво-срібним...