вірші

Годинами вмикаю Кріса Рі.
Ніякого в природі дисонансу.
Занурюю обличчя у подушку.
Я прагну цим помучити себе,
Чи справді спогадом іще хоч мить прожити?
Це лиш сторінка із мого життя.
Я знаю, що давно її забула.
Не переписую нічого принципово.
І розглядаю, наче давнє фото,
Аби побачити, чи дуже я змінилась...