вірші

Галині Радовенюк

Задзвенів знайомий голос милий,
Мов струмок весняний, задзвенів.
І усі сніги, що землю вкрили,
Враз розтали у душі моїй.
Можна вільно дихать і розкуто,
І спокійно спати уночі.
Можна хоч на мить біду забути
На надійнім подруги плечі.
Хтось таки цікавиться тобою,
Під проблеми підставля плече.
І судьби болючі й злі розбої
Розведе чи сміхом, чи плачем.
Безоглядно в віз себе впрягає
І тягти по світу підсобля.
Не питай у неї, чи снага є, –
Знайде й щиро, наче немовля,
Не образить поглядом і словом,
Не принизить гідности в тобі.
Щедра доброта – її основа,
Більшої не знайдеш, далебі.
І ім’я дали їй гарне – тиша...
І дали талант – притишить біль.
У біді нікого не залишить
І, мов сонце, сяє звідусіль.
І в хвилину справжньої зневіри
Вчасно прийде й стане на поріг.
На добро немає в неї міри,
Якось серцем чує біль – і в біг.
І віддасть останнє, якщо треба.
Чиста і прекрасна, мов роса.
Наче ангел у веснянім небі,
Вся з любови. Вся – любов. Уся.