вірші

Досить звичности вже, де асфальтовий світ
Все примножує кількість поклажі на шию.
Голку й нитку візьму й відстороненість від
Всіх реалій життєвих міцненько зашию.
А тоді по червневому лугу пройдусь –
Показати ж повинна комусь я обновку.
Хтось райграс потоптав – а, це Ви, тьотю Дусь,
Як Ви білих гусей повигонили ловко...
Це так просто – забути все тут і назад
Взяти лише різку фіолетовість лугу.
І по ньому іти все життя в листопад –
Перший крок лиш незвичний. Вже впевнений другий.
Може, де й притопчу пасовища райграс,
Але він мені вибачить рухи зухвалі.
...Приносилась обновка потроху, не враз...
Трохи ще піджену і носитиму далі.