вірші

Дев’ятий день у червні повний суму.
П’ю чорну каву десь в районі ЦУМу.
Цей день серед подібних явний лідер.
Мій захисток відстоюють der Linden.
Чомусь згадався ще зі школи віршик
З німецької. Дівчатком щасливіша
Колись була я. І нещасна жінка.
Думки пливуть розмірено, не гінко,
Думки шугають там, де все минуле,
Минуле, та нітрохи не забуле.
Я в цьому місті двадцять шість вже років.
Воно вже пам’ятає мої кроки.
Воно мене вже впізнає в обличчя.
А як поїду – повертатись кличе.
І я вже звикла йти отут, мов злива.
Я тут була нещасна і щаслива.
Щаслива мало, а нещасна більше.
Але про це лише в думках, не в вірші.
Піду в кафе – до балу випускного
Кудись же мусять рухатися ноги.
Чому так швидко липи відцвітають?
Напевне, відповідь на це проста є...