вірші

Білий бузок... не бузковий, а білий...
Біла між білим сховалася вілла.
Біла береза упала на дрова.
Тут лиш уява моя кольорова.

Бажано пахне, пробуджує кава.
Я тут оголена, я не лукава.
Я тут сама собі й перед собою
Виставлю рани свої і загою.

Білий бузок оберемками рвала.
Тішились вдвох з нього – я і нірвана.
Потім не стало мене, лиш вона
Простір наповнює, наче луна!

Що не подумаю – прийде луною.
Звідки повернеться? Що за горою?
Хто мене мучить і хто мені рідний,
Хто цього раю бузкового гідний?

Як я ховалась в бузку від реалій!
Як влаштувала там свій планетарій!
Падали зорі в суцвіття бузкові
І воскресали. Іскрилися в слові.