вірші

Вечір кольору індиго

І знову захід сонця
Врятуй мене, природо
Палає горло
Дощ
Потемніло в очах
Літо знову роз’ятрило рани
Гірчить калейдоскоп облич
Коли я тру між пальців деревій
Сніжно-біла болюча рана
Дощ 2
Мокре літо
Освітлює блискавка
На Трійцю завжди дощ
Вулиці чорні від темного одягу
Карнавал у природі
Незатишно чомусь в плащі
Молодого бабиного літа
Ех, якби ти прийшов іще
Парує молоком розпечена покрівля
Із сірої хмари
Якою розкішшю мене стрічає ліс
Рятуй мене
Прорвало сльозами
Тут не підійде жодна фарба
Давня пісенька
Затишшя
Дерева – піщані годинники
Віконна рама
Я спалила свого листа
Так, може, й краще
Навіщо так затримали твій рейс
Посередині лютого
Золотаві черешні
Ніяк висловити відчай
Я так люблю тебе
Я вперше так наплутала з життям
Так хочеться проснутись і забути
На обрії біле небо
Заплющу очі
Автобус мчав мене
Ця поволока пізнього смеркання
Я принесла художнику модель
Ту саму точку вибрала на небі
Фіолетове поле
День розгорівся
Такий подарунок зробила собі
Тіоіндиго додам я в усі кольори
Біля фонтану
Досить звичности вже
Гріховна безпечність
Як я вдячна тобі
Весілля за вікном
Нащо ж ти отак зробила, долечко
Сніговими кульками бульденежу
Якраз навпроти Корпусного саду
По дротах привітання
Приморсько-Ахтарськ
Наче вулкан, піднімалось болото
За пралісом
Захоплююсь деревами
Так, ніби в ромашках
По гойдливому місточку
Природа пестить свою ученість
Рожевий день гірчив
Мені набрид рожевий цей пейзаж
Так рано листя з вишні опадає
Ця витонченість квітів польових
Мій олівець шикує чіткість ліній
Велетенський вазон
Я креслила проект
Такі відверті й чисті кольори
Білий бузок
Кензель – 1
Кензель – 2
Усе гуде
Палає вогнище
Квадрат Северяніна
Руку, мов зашморг
Ця квітка
Нічого не прагла так
Стояла жінка в прорізі вікна
Налаштованість на вогонь
Все мало бути зовсім інакше
Тебе зустріла
Я голос твій почула

Не знала
Лиш у вечір оцей позолочений
Ви справжній
Відчути ще закоханости стан
Так мало статися
Ми перейшли удвох ту греблю
Вже перейшли і греблю
Знову зустріч
Хочу бути сірою мишею
По камінню
Смиренно в собі я виношую
Доки ти не подзвониш
Чекаючи тебе
Ти скоро приїдеш
Так прагне ліс
Як сумно, милий
Ще літо до зустрічі
На світі осінь
Перлини пальців
Коханий мій
Не опадайте, пелюстки
Навіщо ти зустрівсь мені такий
Я хочу бути там
Розтерзане тіло
По калюжах шморгають машини
Наважилась
Десь в глибині зіниць
Щось незначне
Життя не знають чисті і святі
Як темно
Лише нерадість
Стіл, шафа і комбайн
Тріолети
Ніхто уже не зачаровує
Розмитий день
Закохуюсь в розум
Де німб, там шарлатан
Були вже оберегами
Скропи росою личко
Сині очі
Нехай
На столі рухалися
На сусідній дачі
14 лютого
Як весною порадують
Він просто працював
Галині Радовенюк
Молюся, Галю
Жіноче щастя
Я подивилась з жалем
Угору-вниз
Є ім’я
Контрамарка в кишені
Галантний, елегантний
Це так природно
Ти так хотів
Рука спинилась
Короткі прийдуть дні
Рвучко стукає
Віреле
Є на Землі місця
Можна придумати
Немає жодного знайомого обличчя
Я лечу
Думала, буде караючий град
Яка струнка й чітка
Наполоханий темінню день
Дев’ятий день у червні
Сьогодні вже не стане комарів
Яка пуста мета
Десь поруч мене радісно живе
Якщо й не так усе було
Зірвала малину
Смішна людинка
Може, й треба було
Якесь затишшя
Ти юна, весно
Годинами вмикаю
Ще не настав мій час
Вже вкотре плугом доля переоре
Безмежна ніжносте
Ніби ще й не жила
Сказати щось минаючому дню
Як спалахнув
Та, зрештою