вірші

Життя проходить швидко. Не встигаю
Заглянути в калейдоскоп оцей.
І кольору ще й досі не вгадаю,
Що ллється із твоїх сумних очей.

І день з тобою – щедрий подарунок
Недолі-долі, що з’єднала нас.
І твій прощальний – похапцем – цілунок
Згадаю, мабуть, і в свій смертний час.

Бо щастя – рідкість. Звикнути не можна.
Щасливим бути важче, аніж ні.
І через те в ці дні секунда кожна
Карбується у пам’яті мені.

Осіннє небо – тихе й променисте.
Осінній ліс – щедріший від палітр.
І довго буде сумно ще у місті
У ореолі вже прожитих літ.

Так довго буде чисто й тихо-тихо.
Й у пам’яті зірветься раз у раз
Осіннє листя, схоплене у вихор, –
У вихор, що єднає й досі нас.