вірші

Я люблю тебе знову. Отож, не минуло ніщо.
О, я так випікала із себе тебе, мов залізом...
Коли випекла все, то й життя непомітно пройшло.
І так страшно у вічність колись пакувати валізи.

Ти з’явився неждано. І знаю, що точно не з мрій.
Але знов, як колись, не видніється світла в тунелі.
Що я маю сказати? Просити: облиш, пожалій?
І немає поради на аркуші білої стелі.

Захлинаюсь минулим – повториться все, як колись.
І цю ношу, напевне, мої вже не винесуть плечі.
Але хочу, щоб знову ти в очі мої подививсь...
Але ж, Господи, вечір... О, Господи, вечір вже, вечір...

Чомусь осінь в природі красива така, золота...
Все ще збутися може, ти кажеш – я вірити хочу.
Не губись, не зникай, і нікуди вже не відлітай,
Будь промінчиком світла посеред суцільної ночі.