вірші

Вітер такий, що, здається, долину змете.
Хмари ганяє якісь неймовірно зловіщі.
Вище над ними злітаю, все вище і вище, –
Слід мій туманом в долині за мить заросте.

Слід заросте, так неначе мене й не було,
Зовсім для світу я є неважлива неначе.
Так мені боляче! Вітер чи я – хто з нас плаче?
О, як же байдуже спить у долині село...

Як мені страшно на вітрі! Бо я тут чужа.
Вітер такий, що, здається, дахи позриває.
Зовсім чужа і нікому і діла немає,
Де я лечу, і куди я лечу? Де межа?

Що я шукаю і що я чекаю знайти?
Там, де так високо, страшно й немає поради.
А, там, де нижче, то лише бездушшя і зради.
Я хочу вище, і вище, і вище... А ти?