вірші

Вілла Ксенія скоро проснеться – то лиш я палю світло до ранку, заповнюючи аркуші блокнота, нормальні вночі сплять. Скоро защебече молода господиня – красуня Оксана. І мене, як і щоранку, зустріне добра, мудра, привітна посмішка її мами – пані Марії. Тут затишно, тут всі привітні, тут всі припрошують почуватися, як вдома, тут все можна і саме через відсутність будь-яких заборон і строгостей і почуваєшся як удома. В їдальні милі дівчата з сяючими посмішками побажають смачного стільки разів, скільки страв приноситимуть, а деталі інтер’єру мало нагадують їдальню якогось закладу – камін, на каміні свічки, естетично і з любов’ю оздоблені власними руками, квіти такі, як удома – їдальня нагадує простору домашню кухню-їдальню заміського котеджу. Вілла є вілла – криволінійні сходи, приємні картини по ходу – все мило і затишно. Дивуєшся, що все це зроблено руками двох тендітних жінок. А ще ж випещений екстер’єр – капличка завжди зі свіжими квітами біля Божої Матері, альтанка, газони, квітники, гойдалки, – то розумієш, що ці милі жінки не присідають зранку до вечора. Вілла Ксенія вже прокидається. Її жителі не знають, о котрій годині вночі ішов дощ, а я знаю, бо просиділа цю безсонну останню ніч у Східниці, не зімкнувши очей, і причин для цього більш ніж достатньо.