вірші

Ти вже далеко і поруч.
Тебе обіймаю і кличу:
Дай мені свої очі.
Дай мені свої губи.
Дай мені рідне обличчя...

Кидаюсь в прірву вогню твого
І спалюю губи в очах коханих.
Я досі не знала, що є вогонь,
Вогонь, що на згубу манить.
І жодна весна не приходила так
Щасливо і так бурхливо.
І серце мені не давало знак,
Що я ще пізнаю диво.

Ти вже далеко і поруч.
Тебе обіймаю і кличу:
Дай мені свої очі.
Дай мені свої губи.
Дай мені рідне обличчя...

Пальці гарячі тулю до щік,
Шукаю губами губи.
Хитаються стіни і голос втік,
А світ замість мене: «любий...»
Це мало? Багато? – не знаю я.
Щоб щастя пізнати – досить.
Заплач, мій коханий. Твоя Нічия,
Мов юнка, примчала в осінь...