вірші

Ти сам ідеш. А я ступаю вслід –
Це навіть виглядає небанально.
І кетягами нас вітає глід,
Червоний, наче кров артеріальна.
Ми довго так ще будемо іти.
В нас тільки й спільного,
Що там, за видноколом.
Ти чуєш, я кажу тобі прости.
Бо ти не будеш вже моїм ніколи.
Поля пусті і там шугає крук,
Зими чекає, проводжає осінь.
А ми не сплетемо з тобою рук
Ніколи вже, бо не сплітали й досі.