вірші

Ти плачеш, хлопчику... О, як твоя сльоза
Мені повільно обпікає пальці...
Цього я не забуду завтра вранці –
Забудеш ти. І проти всі, і за,
Усе, що мучило сьогодні так жахливо,
З твоєї пам’яті відійде, наче злива,
І знов твоє обличчя осяйне
Укотре змусить мучитись мене –
Це буде завтра! Треба ще дожити.
Ще треба ранку дочекатись. Миті,
Коли залишиться до зустрічі з тобою
Всього нічого. О, коли б судьбою
Було це повідомлено мені
Давно-давно... В тисячолітній скелі
Замурувалася б. Віки, мов каруселі,
Навколо би летіли. А я б ждала.
Заборонила б очі і дзеркала,
Вітри заборонила б, сонце, зливи...
Тебе б чекала – і була б щаслива...
Мій хлопчику, мій ангеле, не плач...
Я так люблю тебе! І ти пробач
Слова мої, думки мої і очі
З зеленим сяйвом – погляд мій пророчий, –
Не плач, мій хлопчику, не плач, моя любове, –
Із сліз не може народитись слово.
З нещастя не народиться, із муки...
Сльозу ловлю – німіють пальці, руки...
А, втім, поплач. Біду цю проведи –
Нехай не буде більшої біди.
Твоя сльоза мої вже очі сушить.
Ти все забрав у мене. Навіть душу.