вірші

Сині гори. Синя трава.
Сині жоржини схилили голови.
Ранок у Східниці.
Східниця на заході, але тепер я знаю,
Що сонце сходить саме тут.
Велике-велике, відразу піднімається великим,
Відразу чистим і ненав’язливо сяючим.
Покрова. Але до снігу ще далеко.
Далеко навіть до опалого листя.
Лише яблуні стоять, наче з казки –
Листя скинули, а яблука обліпили гілки –
То білі. То жовті. То червонобокі. Гарно.
Біжать маленькі прозорі гірські річечки.
Густа зелена трава ніби й не готується до зими –
Мабуть, тут вона вічнозелена.
Ранок у Східниці тихий.
Природа – втілення спокою,
Розважливості і самоповаги.
Куди ти поспішаєш? – питають Карпати.
Вклякни і стій, просто стій, не рухайся.
Споглядай світ, допоки тобі те дозволить Бог.
Ото і все. Все.