вірші

Ранок зустрів густим туманом в долині.
Тільки верхів’я гір темніли гордо й велично.
Де ти? Чому ти? Куди ти? І що в тебе нині?
Чуєш мене ти? Чуєш? Я тебе кличу.
Відстань смішна у наш час і в космічних людей.
А якщо ні, то провідати може і голос.
Що там з тобою? Хто там з тобою? І де?
Небо на чорне і біле якраз розкололось.
Ти запитаєш, чи краще, коли б не зустрів?
Мабуть, що краще, бо знов я повірила в чудо.
В чудо, не в диво. Бо диво – складається з снів.
Але ні дива, ні чуда не буде. Не буде!