вірші

Просто прелюдія. Просто дощі.
Просто любов. Якщо просто буває.
Просто жасмину розквітли кущі.
Просто цей запах вночі відчуваю.

Просто це пам’ять. Це просто було.
Просто дві хмари летять між громами.
Просто забула, як зветься село,
Де блискавиця упала між нами.

Просто не буде. А що я скажу?
Що я скажу? Може, що найрідніший?
Навіть тоді, коли бачу межу,
Ту, за якою чекає вже інша?

Дощ на обличчі вуаллю лежить.
Вираз очей закриває. Одначе,
Я вже навчилася з пам’яттю жить.
– Здрастуй. – Ну, здрастуй...
Минуло вже, значить...

– Здрастуй... – твій голос долине мені
Разом з дощами і пам’ять розбудить.
Ходять фігурки малі вдалині.
Сіють розлуку. Так створені люди.