вірші

Прощайте, прощайте... Уже відлітає сніг.
Прощаюся з Вами, із снігом, із серцем, наповненим Вами.
Прощаюся справді, не лише печалі словами.
Здається, що відчай, мов ворог, у схові заліг.

Казали, подружимось. Мов запросивши у рай.
Це фраза із казки, такого в житті не буває.
Ця фраза – межа, за якою півкроку до краю.
А зроблено крок. Отже, в прірву. Це значить, за край.

Прощайте, прощайте...ніяк не минає зима.
В мені Ви нічого, здається, і не зрозуміли.
Я чесно скажу, що мені Ви ще не відболіли.
Я з власними болями звикла боротись сама.

Можливо, зроблю відчайдушний останній дзвінок.
Можливо, і ні, бо Вам здасться: занадто багато.
Прощайте, прощайте... Це в прірву іще один крок.
Єдиноможливий. І я не питаю, чи варто.