вірші

Про тебе неможливо, як про всіх,
Сказати. Так. А я і не сказала.
В своїм житті, як в гаморі вокзалу,
Я мала святість, але мала й гріх.
Я мала каяття й не каяття.
Я розправляла й опускала плечі.
З тобою – те і те – в єдиний вечір...
А зорі з неба в білий сніг летять...
Це щастя, так? Бо з неба мокрий сніг.
Все фарбувалось кольором індиго.
І крил чи рук твоїх раптовий вигин
Поклав на мить весь світ мені до ніг.
Я знала, що так бути не могло.
Ти моя вигадка. Ти сон, де все можливо.
Там одночасно з неба – сніг і злива.
Це в дійсності мело, мело, мело...
Поглинув парк за мить твої сліди,
І я все бігла і не озиралась –
Я доторк твій утратити боялась,
Немов вокзал бездомні поїзди.