вірші

Попрощатися можна і так –
Телефоном, без слів.
Доки ти ще пригода,
Й лише претендуєш на горе.
Місяць зовсім недовго
Сиріткою в небі висів –
І сховався за гори.
Що ж, прощай і забудь.
Іншим скарб відкриває Сезам.
Треба вміти любити,
Щоб зватись коханим і другом.
Вже ніколи й ніщо
Не поможе зустрітися нам,
Хіба там, за межею,
За сонячним східницьким пругом.
Може, в іншім житті.
Але в цьому – забудь і прощай.
Може, й боляче. Може.
Та біль – то шалено і круто.
Щось було-відгуло,
Мов політ несвідомий хруща.
Брут, і ти в мене ніж?
Та не знаю, чи тягнеш на Брута.
В мені спалено все.
Все згорьовано.
Ти все це знав.
Та ножем спідтишка
Дуже впевнено вдарив у спину.
І стікає сльоза на доріжку
Із східницьких трав.
Чи сльоза. Чи роса.
Чи жорстокі безжалісні кпини.
Можна й так попрощатись –
Без слів. Головне, без образ.
І, як зможеш, не згадуй
Мене ні добром, ані лихом.
Місяць трохи повис
І сховався за гори якраз.
Все. Кінець. Попрощались.
Бездушно. Безжалісно. Тихо.