вірші

Не можу відключити телефон –
Так то ж для інших.
А ти лише своїм дзвінком
Лякаєш тишу.
Про що ми можемо удвох
Ще говорити?
Усе ясне, як божий день, –
Облиш дзвонити.
Залиш для інших казочки –
Я їм не вірю.
Давно вже вчуся довірять
Не людям – звірям.
І коли руку простягну
З довіри знаком,
Ти швидше руку відгризеш,
Аніж собака.
Вже не дзвони, не відповім – я захворіла.
І це вже інше, ніж коли
Душа боліла.
Знов вибираюся сама з в’язкого мулу.
Облиш мене – не відповім – температура.
У чому хочеш звинувать – не винувата.
Приходить нам колись в житті
За все розплата.
І якщо ти своїм дзвінком
Злякаєш тишу, –
Для тебе вже мене нема –
Вся вийшла.