вірші

На небі місяця рівно половинка.
Він схожий на скибку кавуна, розрізаного навпіл.
Рівно половина моєї відпустки.
Відпустка – відпустили – випустили – впіймали...
Світ ловив мене, та не впіймав...
Так то ж босого філософа
З вузличком нехитрого скарбу за спиною,
А мені конче потрібні черевики і саме тому
Світ впіймав мене, не напружуючись.
А чи хотіла б я бути не впійманою?
В країні мільйони не впійманих – безробітних, –
І вони дуже хочуть, аби їх впіймали.
І я хочу бути впійманою.
Я повернуся з великим задоволенням
До своїх буденних, як мені здається,
Надзвичайно важливих справ,
Порину в них з головою,
А коли прийде час відпустки –
Час відпускання – випускання на волю –
Я не знатиму, що з нею, з відпусткою, робити,
І з великим незадоволенням викинуся на волю –
На волю від своїх надзвичайно важливих справ, –
І лише на якийсь день опісля
Відчую насолоду волею – на дуже короткий час,
Бо знову сама себе заштовхну в неволю
Або санаторних процедур,
Або підганяння колись покинутих справ...
Світ не ловить лише блаженних...