вірші

Коли виходять всі, немов герої з казки,
І ті, з ким я жартую,
І ті, з ким я сміюсь,
Я, втомлена від гри, зриваю свою маску,
І в дзеркало на себе дивитися боюсь.
Печаль, печаль, печаль...
Що ти зробив зі мною?
Іще ж недавно зовсім такий горів вогонь!
І вже мене не видно за змушеною грою,
І вже я не живу, а жду дзвінка твого.
Навіщо приручив мене, немов собаку,
Що може бути вдячна за те, що має дім?
Яка й сама не знає, любов це а чи дяка
За те, що їй уперше було так добре в нім.
Навіщо? Ці шість букв із знаком запитальним
Так невідступно й німо стоять в моїх очах.
Навіщо? Риторично, простенько і банально.
І руки обпікає сльоза, печаль, свіча...
Дивуюсь щиро досі жорстокості людини,
Що може зло творити із ангельським лицем.
Ти й досі не навчилась? Тоді ніхто не винен.
Тоді платити треба якраз за це. За це.