вірші

І стала раптом осінь золота,
Лиш мить тому була іще зелена.
То Ви зайшли й засяяли до мене
І я на мить забула про літа,
І я за мить забула про усе,
Я так хотіла Вас запам’ятати,
Не знала, що сказати, як вітати,
Відчувши страх – мене кудись несе.
Це вже було, це пройдено не раз.
Я знаю, як це – подих забиває.
Але я знаю, потім що буває.
І захисту не ставлю знов. Гаразд.
Гаразд, я згодна кинутись пливти,
В безодні почуттів себе шмагати,
Щоб потім довго забувати дату,
Коли ми раптом перейшли на «ти»...