вірші

І розвела, й зустрітись не дала –
Все доля знала, – все, що мало збутись.
І лиш губами до твоїх очей
Я все життя хотіла доторкнутись.
Легесенько-легенько – тільки знак,
Як в тихий вечір непомітний вітер.
Живу і знаю, й вірю: буде так.
І ти губами сльози мої витри.
Як сумно, що кінчається життя,
Жовтіє листя, давить душу осінь.
А я, мов кат, вбиваю почуття,
Що в нас з тобою так і не збулося.
І це, можливо, наш найбільший гріх –
Ці два життя, прожитих без любові.
І я очей не бачила твоїх,
І я не захлинулася на слові.
А зараз, зараз нащо мені це?
І, якщо каятись не пізно, то я каюсь.
Та знов і знов, та знов і знов вві сні
Губами я очей твоїх торкаюсь.